Зібраність, відповідальність, самоконтроль

  Зібраності й самостійності бра­кує багатьом першокласникам. Усе це — недоліки сімейного вихован­ня. Інколи батьки, налякані незібраністю дитини, вважають єдиним засобом навички її відповідальності постійний контроль.

  Як вони це роблять? І запопадли­вістю й сталістю дорослі починають опікувати свою дитину. Увечері збирають ранець, звіряючись із розкладом, ні на хвилину не залишають без догляду під час готування уроків, завзято сидячи поруч за столом, дзвонять од­нокласникам, і навіть учительці, щоб довіватися домашнє завдання: «Він у мене такий забудькуватий».

  А «забудькуватий» досить швидко метикує, що навчальні проблеми — не стільки його, скільки мамина справа. Виконає вправу невірно, отримає оцінку, нижчу за ту, на яку розраховував, і в сльози, та ще й до­машнім дорікне: «Ти, ненько (або ба­бусю), винна!». Отут би саме час за­дати дитині питання: «Чим же ти сам на уроці був зайнятий?». Але дорослі чомусь із колишньою пристрасністю продовжують терпляче день у день, крок за кроком разом із сином або дочкою засвоювати шкільну програму. І  так рік у рік, доти, поки нарешті «заочне навчання» у середній школі стає їм не під силу.

   І тоді дитина опиняється в тяж­кому становищі. Зніжена опікою, звикла до постійної, досить істотної допомоги, вона не придбала необ­хідних навичок для успішного на­вчання, їй бракує зібраності, відпо­відальності, самоконтролю. Настає момент, коли вчитися школяру стає неймовірно важко.

  Батьківська турбота, увага й контроль, безумовно, необхідні пер­шокласникові, але діяти треба ро­зумно, обережно, ненав'язливо, не даючи дитині приводу перекласти свої обов'язки на чужі плечі

  Як цього навчитися? Не так уже й складно. Просто намагайтеся до­тримуватися порад педагога. У ве­ресні в першокласників домашніх завдань, як таких, ще немає. Їх  вчать відповідальності, порядку й дис­циплінованості. Прийоми прості, ними може скористатися кожний.

  Приміром, учителька говорить, що завтра необхідно принести клейоночку або великий аркуш паперу, хоча б газету. Але обов'язково цілу,  незім'яту, щоб парту не забруднити клеєм під час уроку праці Та ще й не забути ганчірочку — роботу і руки витирати.

  А от інше завдання — намалю­вати свою, улюблену іграшку. І не просто намалювати, але подумати, що розповісти про неї дітям. Чи давно вона в тебе, чому найбільше любиш її, у що з нею граєш?

  У чому турбота батьків у подіб­них випадках? Від дорослих потріб­но-небагато —усього лише допо­могти дитині утримувати в пам'яті шкільні справи, завдання й дору­чення вчителя.