Лист з Антарктиди.

Пригоди Шеллі Холмс.

Шеллі Холмс, висолопивши від зосередженості кінчик рожевого язичка, намагалася збільшити і розпізнати на моніторі комп’ютера загадковий предмет, що зафіксувала камера стеження в руках невідомого злочинця. В двері обережно просунулася голова Ніка Шредера:

• Шеллі, Ви зможете зараз прийняти відвідувача?

• Попросіть його зачекати 5 хвилин. Я скоро звільнюся. – відгукнулася дівчина: «А то ще торохну кулаком цю кляту залізяку, щоб аж друзки з клавіатури полетіли. Знатиме як не слухатись!» - промайнула в голові мстива думка.

До кабінету зайшов акуратний джентльмен середнього віку і церемонно вклонився дамі.

• Доброго дня, міс Холмс. Містер Адамс, з вашого дозволу. Мені Вас рекомендував містер Еванс. Я власник невеликої галереї старожитностей та диковинок. Розшукую та виставляю для огляду і продажу відповідні речі. Вчора мене відвідав один джентльмен, котрий побажав лишитись інкогніто. Він приніс для продажу по -справжньому унікальну річ – лист, що буцімто, написаний Робертом Скоттом до Руала Амундсена на Північному полюсі. Джентльмен, отримавши завдаток, лишив мені його і дав на роздуми один день. Папір мені видається справжнім. Але я ще хотів би почути і Вашу думку. – розповів клієнт.

• Дозвольте ознайомитись безпосередньо. – попросила його Шеллі.

• О, так, так! Будь ласка! – і пожовклий від часу лист ліг на її стіл.

• Тут Ви не помилилися – папір дійсно відповідає своєму вікові. А ось текст: « Дорогий капітан Амундсен, Ви будете першим, хто опиниться тут після нас. Передайте королю Норвегії, що ми досягли успіху в своїй справі. Ми досягли полюсу 14 грудня 1911 року. Роберт Скотт.». Хм… Я гадаю, що Ви втратили свій завдаток. Ваш джентльмен не повернеться за цим листом. – відповіла Холмс.

Чому детектив Шеллі Холмс так вирішила?

Чому пінгвіни не бояться білих ведмедів?

Пригоди Шеллі Холмс.

Шеллі поставила останню крапку у звіті і стомлено відвела очі від комп’ютера. Клієнт має бути задоволений результатом. Офісна тиша розлетілася на друзки від лементу телефонного дзвінка.

• Чорт! – все на що спромоглася дівчина.

• Привіт, Шеллі! Ти не надто зайнята? Знайдеться пара вільних годинок? Уявляєш, Піт Уоллес повернувся з експедиції до пінгвінів! Правда ти приєднаєшся до нашої вечірки на його честь? Приходь, кажуть, він привіз цікаві фото та сувеніри. Ти ж любиш подорожі.- в трубку з кулеметною швидкістю торохтіла Віккі.

«Зробив діло – гуляй сміло!» - вирішила Холмс і, дочекавшись моменту, коли подруга зробить паузу, щоб набрати повітря, спитала:

– Де і коли ви збираєтеся?

• У мене, через дві години. Принеси з собою тістечка. А ти… - тут Шеллі підступно поклала трубку.

Рівно через дві години дівчина в симпатичній блакитній сукні і з чималою коробкою тістечок дзвонила в двері з-за яких лунала наймодніша в цьому сезоні музика.

Піт Уоллес виявився невисоким струнким засмаглим бородатим молодиком, дещо спатлеченим загальною увагою до його персони. Він радо розповідав про свою роботу та демонстрував чисельні фотографії дослідницької станції, колег-полярників, безкраїх білих просторів, барвистих сполохів полярного сяйва.

• А небезпечні пригоди у вас були? – поцікавився дівочий голосок з кутка.

• Відносно. – скромно відповів Піт. – Одного разу довелося стикнутися ніс в ніс з ось цим молодим чоловіком. – і він витягнув з пачки фото великого білого ведмедя, зроблене зблизька.

• І чим закінчилася ваша зустріч? – перепитав все той же голосок.

• Я вистрілив у повітря і йому довелося пірнути у воду. – розсміявся хлопець.

• Ви стикнулися з цим ведмедем в Антарктиді? – спитала Шеллі.

• А хто вам сказав про Антарктиду? – здивовано витяглося обличчя Уоллеса.

• Віккі, як завжди, все переплутала, – скрушно похитала головою дівчина.

Що переплутала Віккі?