Підлітковий вік — це вік дитини від 11—12 до 15—17 років. Його не випадково називають «перехідним», адже саме в цей період відбувається перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується значними зрушеннями в усіх сферах життєдіяльності дитини. У цей час формуються стійкі форми поведінки, характеру, засоби емоційного реагування, які в майбутньому значною мірою визначатимуть життя дорослої людини, її фізичне і психічне здоров'я. Ось чому в цей період великого значення набуває сімейне оточення, що має забезпечувати сприятливі умови для здорового розвитку особистості підлітка.

  Вже саме слово «підліток» обумовлює основну тенденцію розвитку як внутрішнього світу, так і зовнішнього вигляду дітей цього віку. Інтенсивний ріст (за рік хлопчики в середньому виростають на 4—7 см, а дівчатка на 3—4 см) випереджає розвиток м'язів, інших частин тіла (грудей і тазу), від чого діти часто виглядають незграбними, дещо трохи непропорційними. Такі фізичні зміни з радістю сприймаються ними як ознаки дорослості. Водночас, треба мати на увазі, що функціонування серця, легенів, кровопостачання мозку ще не в змозі забезпечити повноцінної роботи всього організму. Звідси швидка і раптова зміна станів і настроїв підлітка: то він з ентузіазмом і азартом брався за важке фізичне або розумове завдання, міг працювати, забувши про час і втому, а то раптом відчуває слабкість, запаморочення, утрату сил. Та батьки або часто не помічають, або й не розуміють подібних змін у поведінці дитини. Їх  однаково дивує, а часом і дратує як надмірний азарт, так і несподівана причина

втоми, яких вони не можуть пояснити. Таке нерозуміння часто викликає у батьків незадоволення на зразок: «Як у футбол бігати — то ти перший, а уроки робити — то вже втомився». Насправді ж подібні перепади судинного і м'язового тонусу — природне виявлення змін, що відбуваються в підлітковому організмі, і які потрібно враховувати, ставлячи вимоги до дітей цього віку.

  Найважливіший момент психофізіологічного розвитку підлітка, на який слід зважати, — його статеве дозрівання і статева ідентифікація. Нові відчуття, які свідчать про статеве дозрівання: менструації і збільшення грудей у дівчат, ерекції і полюції у хлопчиків — нерідко сприймаються підлітками як сенсація, причому далеко не завжди самосвідомість дитини адекватно може сприйняти і усвідомити цю нову інформацію про своє фізичне «Я». Важливою складовою самосвідомості підлітка є образ його фізичного «Я», тобто уявлення про свій тілесний вигляд, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталонів «мужності» та «жіночності». Не випадково серед підліткових хобі «тілесні» захоплення посідають одне з провідних місць.

  Прискорення зросту і розвитку дітей і підлітків називаэться Акселерація. У біології та медицині акселерація одержала назву «тенденції століття». Результати численних досліджень свідчать, що впродовж останніх ста років за кожне десятиліття у підлітків 13—15-річного віку довжина тіла в середньому збільшувалася на 2,5 см, а вага на 2 кг. Водночас із прискоренням зросту раніше настає і період статевого дозрівання. Якщо в середині XIX ст. у дівчаток європейських країн менструація з'являлась у 16—17 років, то вже в 60-ті роки XX ст. ця межа знизилася до 13—14 років. Може виникнути думка, що акселерація рівномірно охоплює всіх підлітків. Та це не так. Навіть у межах однієї вікової групи спостерігаються суттєві відмінності: в одних підлітків «вибух» фізичного і статевого розвитку тільки починається, в інших — уже в повному розпалі, у третіх — майже закінчився. Непоодинокими є випадки, коли препубертальний і навіть пубертальний періоди починаються у підлітків без прискорення розвитку, але в 13—14 років спостерігається бурхливий фізичний розвиток, що спричинює до того, що в 14—15-літньому віці такі діти мають вже цілком дорослий вигляд. Але таке «прискорення» не минає безслідно: у таких підлітків часто спостерігаються вегетативно-ендокринні розлади, іноді чітко виявляються значні порушення поведінки. Це зумовлено тим, що психічний розвиток відстає від темпів фізичного розвитку. Водночас сучасне соціальне життя висуває до нервової системи молоді досить високі (порівняно з початком століття) вимоги. Інформація стала ширшою, враження глибшими і різнобічнішими, темп життя прискоренішим, тобто загальні знання молоді значно збільшилися. Але деякі процеси психічного розвитку в акселерованих підлітків залишаються на рівні їхнього паспортного віку, а іноді й дещо нижче бажаних можливостей. Це спричинює виникнення своєрідного дисонансу між фізичною дорослістю і дитячими інтересами, бажаннями, прагненнями. Тому поривання підлітків до дорослості часто виглядає комічно, особливо під час вирішення питань соціального характеру (бажання брати шлюб; розпочати самостійне життя, не маючи чітких перспектив; прагнення до незалежності й самостійності суджень і дій тощо). Така диспропорція між акселерацією і соціальним статусом породжує численні медичні, юридичні, педагогічні й інші проблеми. Акселерований підліток гостріше, ніж його однолітки сприймає сексуальні проблеми, вдається до пошуку їх вирішення. Він може відчувати перебільшені потяги до вчителів, акторів, спортсменів, майже насильно переслідуючи об'єкт своєї закоханості. Сексуальні проблеми негативно впливають на ставлення підлітка до навчання, часто є причиною підпадання його під вплив асоціальних елементів.

На тлі загальної акселерації у певної кількості підлітків спостерігається затримка фізичного і сексуального розвитку - Інфантилізм, що також становить одну з важливих проблем. Інфантильні підлітки, порівнюючи себе з акселератами, досить хворобливо переживають свою неповноцінність. Фізичний інфантилізм нерідко поєднується з психічним, тобто з незрілістю поведінки, інтересів, з недостатньою самостійністю, нерозвиненістю почуттів обов'язку, відповідальності, що може відбуватися на тлі цілком розвиненого інтелекту. Для психофізичного інфантилізму характерні такі ознаки: тонка будова тіла, дрібні риси обличчя, невідповідний віку вираз обличчя, а також емоційна нестійкість, підвищена вразливість. У таких підлітків зберігаються інтереси і захоплення, притаманні молодшому віку; вони надають перевагу компанії молодших за себе дітей, відрізняються вередливістю і відсутністю будь-яких якостей самостійності. Інфантилізм переважно розвивається на тлі ендокринної недостатності, хронічних соматичних захворювань, таких як серцева недостатність, сухоти, бронхіальна астма тощо. Іноді він обумовлений спадковими біологічними чинниками.

  Людина, якій притаманний інфантилізм, відрізняється постійним небажанням або невмінням займати чітку громадянську позицію в суспільстві й колективі, виявляти особисту активність і відповідальність у вирішенні проблем, намаганням відокремитись від них. Разом із тим, для інфантильної людини типовими є такі риси, як легковажність, безтурботність, завищена самооцінка, образливість, підвищена вразливість і безпорадність. Попередження виявів інфантилізму — важливе завдання сімейного виховання.

         Головною особливістю уваги і пам'яті в підлітковому віці (особливо на початковому його етапі) є їх довільність і підконтрольність. Чому ж підлітки так часто бувають неуважними? Коливання уваги у дітей цього віку можливі як протягом дня, так і протягом однієї години. Це треба мати на увазі, адже часті зауваження щодо «абсолютної відсутності уваги» пояснюються не злою волею дитини, а особливостями її нервової системи. Наприклад, увага може знижуватися після перенесення серйозних соматичних захворювань, черепно-мозкових травмувань, а також за наявності нервово-психічних захворювань. Перевтома, тяжкі душевні переживання також утруднюють можливість тривалої концентрації уваги на якомусь виді діяльності. Треба також додати, що в підлітковому віці інтерес до навчальної діяльності нерідко знижується за рахунок підвищення зацікавленості іншими сторонами довкілля. Якщо для молодшого школяра значення навчання в школі не викликає сумнівів і кожний учень прагне добре навчатися, то в п'ятому-шостому класах таке ставлення зберігається далеко не в усіх. Це пояснюється тим, що з розвитком самосвідомості підлітки чіткіше диференціюють й аналізують свої бажання, інтереси, потреби. Якщо раніше позитивне ставлення до навчання підтримувалося тільки бажанням одержати схвалення дорослих, то тепер більшого значення набуває власна пізнавальна активність, ціннісні орієнтації однокласників або друзів поза школою, взаємини з батьками. Це призводить до того, що для одних підлітків навчання продовжує залишатися справді ведучою, основною діяльністю, а для інших поступово втрачає своє значення, перетворюється у формальне, другорядне і навіть небажане заняття. До школи підліток часто приходить не для того, щоб навчатися, а для зустрічі з друзями. Під час уроку він може подумки перебувати десь далеко, мріяти про щось потаємне, вести щоденник або читати під столом цікаву книжку. Водночас у цьому віці (і це ще раз підтверджує його суперечливий характер) різко зростає потреба в активному, самостійному, творчому пізнанні. Батьки мають сприяти тому, щоб, по-перше, ця потреба задовольнялася під час і засвоєння нової інформації, набуття практичних умінь і навичок, розширення загального світогляду дитини, становлення її моральної позиції. По-друге, дорослі повинні навчати підлітка самостійності, озброїти його засобами оволодіння й оптимізації власної діяльності. Це зумовлено тим, що поряд із гострою потребою нового, активністю, самодіяльністю у дітей часто відсутні конкретні знання щодо шляхів реалізації тих чи інших видів діяльності, зокрема і пізнавальної. Важливо пам'ятати, що абсолютно неприпустимі негативні характеристики дитини на зразок «ледащо», «лобур», які принижують її гідність і можуть призвести до протилежного наслідку — відмови від навчання, апатії, втрати ініціативи, відвернення від школи, сім'ї. Батькам слід мати на увазі, що біологічна перебудова організму в цьому віці, додаткові негативні чинники — сімейні конфлікти, окремі невротичні симптоми (роздратованість, поганий сон, швидка втомлюваність), а окрім того, поява нових гострих інтересів і захоплень, природно ускладнюють навчальну діяльність підлітків, які вважають, що настав чає надати їм право вибору з багатьох питань: яку мати зачіску, яких мати друзів, які уроки відвідувати і що саме вивчати. На перший погляд, такі питання можуть видатися незначними, але, як засвідчує практика, їх ігнорування часто відбивається на загальному розвитку дитини, її поведінці, на ставленні до навчального процесу. Це пов'язано з тим, що для підлітків характерна схильність наслідувати ті вчинки, які видаються їм типово дорослими. Нерідко при цьому можуть запозичуватися погані звички, манери, словесна грубість, шокуюча зовнішність, а також паління, вживання спиртних напоїв, гра в азартні ігри тощо. Здібні учні раптом починають виявляти всі ознаки невстигаючих — не виконують домашніх завдань, пропускають уроки, втрачають інтерес до ще вчора улюбленого предмета. Якщо виникає така ситуація, треба передусім з'ясувати причини, розібратися, чи не пов'язано це з неправильним ставленням дорослих до дитини. Значна частина труднощів у згаданих напрямках легко долається, якщо уважно ставитися до дитини. Кращими методами виховання тут будуть: задушевна розмова, ненав'язливе проникнення у внутрішній світ дитини, повага до її особистості. Щодо навчання, то певних успіхів можна  досягти, якщо своєчасно створити реально діючу мотивацію цього виду діяльності. Сучасний підліток повинен не тільки розуміти, але й відчувати те, заради чого він навчається. Звичні заклики до знань уже не діють, якщо вони не знаходять відгуку в душі дитини. На її думку, навчатися заради оцінки — це зовсім нецікаво, непотрібно. Тому слід виявити стрижень навчання, адже у кожної дитини він свій. В однієї

—             це трамплін до майбутньої творчої або наукової кар'єри, в іншої — набуття мінімальних відомостей для практичної активності в нетворчій галузі, але матеріально вигідній, для третьої навчання — інтелектуальна гра й інтерес, який полягає в тому, щоб самостійно щось відкривати.

  Питання про виховання волі у підлітків важливе і цікаве. Відомо, що для підлітка воля (і як риса іншої людини, і як бажана особистісна риса) стоїть на одному з перших місць. Люди, яким притаманні вольові якості, стають для підлітків ідеалом. Однак, саме про підлітків прийнято говорити, що в них слабка воля, навіть слабша, ніж у дітей усіх інших вікових груп. Підлітки недостатньо організовані, легко відступають перед труднощами, легко піддаються чужому впливу. Правда, це більше стосується молодших підлітків, але й серед старших таких немало. Це пояснюється тим, що діти цього віку живуть і діють у складнішій ситуації розвитку, яка вимагає від них вищих форм саморегуляції, зокрема й складніших виявів вольової поведінки, до чого вони не завжди готові.

  У підлітковому віці і характер навчальної діяльності, і статус дитини серед оточуючих значно змінюються. Ставлення дорослих до підлітка також змінюється: вони чекають від підлітка більш зрілої, більш «дорослої» поведінки, яка передбачає вияв вольових якостей особистості. І це зрозуміло, адже підліток стає розумнішим, сильнішим, і фізично розвиненішим. Правда, іноді спостерігається і протилежна картина. Ставлення батьків до підлітка не змінюється. Дорослі намагаються зберегти над дітьми ту саму владу, яка була в них, поки вони були ще молодшими школярами, позбавляють їх самостійності й свободи. У старших підлітків вже формується вміння аналізувати власну поведінку, з'являється особисте ставлення до довкілля, власні зразки для наслідування, власні вимоги до себе. При цьому такі вимоги часто не збігаються з можливостями підлітків. Як результат, підлітки нерідко сприймають себе як людей зі слабкою волею, що викликає в них невдоволення собою, почуття неповноцінності. Таким чином, спостерігається розходження, з одного боку, між вимогами життя й інтересами дитини, а з іншого, — між її можливостями і власними вимогами до себе. Щоб подолати ці розходження, слід мати рівень розвитку волі. А якраз цього рівня підлітки найчастіше ще не можуть досягти. Знаючи про це, батьки можуть краще зрозуміти поведінку дитини, її особливості, переживання і внутрішні конфлікти. Це необхідно знати і враховувати для того щоб правильно виховувати підлітків. Спостереження свідчать, що діти підліткового віку досить часто проходять стадію так званого класичного вольового акту. Вони переживають гостру боротьбу мотивів (чи робити те, що треба, чи те, що хочеться), після чого з'являється намір і здійснюється його виконання. Однак така поведінка досить складна. Вона потребує від дитини непростої психологічної перебудови, в результаті якої більш значущий мотив набирає більшої сили і перемагає всі інші мотиви. Дослідження того, як протікає цей процес у підлітків, виявили особливі труднощі. Справа в тому, що в цьому віці досить яскраво виявлене бажання добирати і використовувати аргументи на користь привабливішої поведінки за рахунок правильної, тієї, що вимагається. Підлітки ще погано вміють враховувати наслідки своїх вчинків; коло передбачуваних ними наслідків досить обмежене. Різні труднощі виникають у, підлітка і під час виконання наміру щось зробити. Часто вони в силу підвищеної емоційності готові повестися так чи інакше під впливом почуття, яке ними володіє в даний момент. А потім ці емоції вщухають разом із намірами виконати ті чи інші дії.

  Посеред різних методів виховання психологи і медики виділяють один найменш сприятливий —  це маятникоподібне виховання. За одні й ті самі вчинки дитину сьогодні карають, а завтра —  хвалять. Батько вимагає одного, мати — іншого. Під час маятникоподібного виховання батьки не мають твердої лінії у ставленні до дитини.  Суперечності  щодо  вимог,  які висуваються до дітей, вимагають від них щоразу вміння пристосовуватися до конкретної ситуації або настрою дорослих, що спричинює значні психічні переживання. В одних дітей від цього може сформуватися невпевненість у собі, замкненість; інші починають швидко адаптуватися до цієї ситуації. Не бажаючи виконувати якісь вимоги, вони чекають, поки інший член сім'ї їх відмінить. Необхідно ставити всі вимоги до дітей з єдиних позицій, поєднуючи розуміння можливостей і особливостей дитини з рівною, спокійною любов'ю.

Коли обговорюються проблеми виховання дітей підліткового віку, один досить поширений недолік мало звертає на себе увагу. А він таки суттєвий. Це — надмірно «наказове» ставлення до дитини: значна кількість вимог, спонукань, доган, дуже різких слів і підвищений тон.

Необхідно долати у собі звичку у тиснути на дітей із будь-якого приводу. Можливо, прийоми, які ми пропонуємо видадуться корисними і для вас.

  Прийом перший і основний. Треба переконати себе, що в багатьох випадках зауваження, осмикування, вимоги — взагалі втручання — просто не потрібні. Зробіть простий дослід: коли у вас «свербить язик» наказати щось дитині, не робіть цього, а спокійно, уважно подумайте: чи справді вона поводиться так погано, чи її поведінка (бажано тут згадати і своє дитинство) природна, нормальна для дитини? Може бути так, що в дев'яти випадках із десяти ви дійдете такого висновку.

  Прийом другий. Треба добре зрозуміти, що багато повчань дорослих випливають із того, що ті підсвідомо вимагають від дітей не дитячої, а дорослої поведінки і прагнуть неможливого. Ось такий, скажімо, приклад. Безкінечний привід для нотацій — те, що підлітки не вміють робити свої справи вчасно і взагалі абсолютно не поспішають, затягують ігри, спізнюються до сніданку, обіду, вечері. Ну як тут не «завестися»? А така поведінка зовсім не свідчить про те, що дитина недисциплінована. Вона просто не знає ціну часу, не може її знати.

  Прийом третій. У кожного батька і матері, бабусі й дідуся є щось у ставленні до дитини, в поведінці за її присутності, що погано впливає на підлітка. Обов'язково спробуйте визначити це. І якщо визначите, користь буде не тільки в тому, що ви будете намагатися зменшити це погане, ви поступово зрозумієте, що не завжди маєте рацію у спілкуванні з дітьми, що вам треба обережніше, виваженіше виступати в ролі наставника і повчаючого.

  І четвертий прийом: постійно привчайтеся терпіти. Виховання — це терпіння. Треба вчитися терпіти, не реагувати у тих випадках, коли дитина виводить вас із рівноваги, але по суті ні в чому не винна. Таких випадків може бути безліч. Дитина створює багато шуму, робить, з точки зору дорослого, щось зовсім непотрібне, забруднилась ось уже в котрий раз — як тут, здавалося б, не прочитати їй нотацію? Як не заборонити? Але ж для дитини така поведінка природна і зовсім не свідчить про те, що вона виросте неохайною. Як тут себе стримати? Виходячи зі свого досвіду, я б порадив винайти засоби самовідключення. Наприклад, коли я відчуваю, що запас терпіння закінчується, намагаюся замислитися над чимось, що мене цікавить. Тільки не подумайте, ніякого самоусунення не рекомендується. Обов'язково бувають випадки, коли дитину треба зупинити, щось їй заборонити, на чомусь категорично настояти. Йдеться лише про те, щоб звести такий тиск на дитину до необхідного мінімуму.

  Бути підлітком дуже важко. Повний енергії, одержимий потребою незалежності, повний очі­кування майбутніх успіхів в великому житті підліток проходить через тяжкі випробування в пошуках власного шляху в суспільстві, і тому зро­зуміло, яку тривогу у батьків викликають діти, що вступають у підлітковий вік.

  Батькам необхідно поважати гідність дітей у цьому віці, дава­ти їм потрібні поради, розвивати почуття пра­вильної самооцінки. Щоб дитина правильно ро­зуміла, що її хвалять за правильне, а якщо в неї недоліки у виконанні, необхідно роз'яснювати, які саме недоліки і що треба робити, щоб подола­ти їх. Необхідно допомагати дитині вміти бачити себе з різних сторін І в різних ситуаціях. Батьки повинні пам'ятати, розуміти раптові зміни на­строю дитини і дивні, на перший погляд, захоп­лення, ексцентричну поведінку, новий лексикон і, інколи, починання, які закінчуються невдачею. Щоб успішно пережити всі пригоди підлітко­вого віку, і батькам, і підліткам необхідно добре уявляти, як виходити з критичних ситуацій. Не­обхідно бути терплячими і продовжувати розмовляти один з одним, любити один одного (як тоді, коли дитина була немовлям). У цей період кожен у сім'ї по-новому бачить оточуючих і всі повинні ніби заново познайомитись один з одним. Якщо те, в чому ви обмежуєте вашу дитину, не є заборо­неним, аморальним або надто дорогим задово­ленням — відмовтесь від заборон і дозвольте ди­тині робити те, що вона хоче.