Засідання  №2

Центру педагогічної освіти для батьків учнів 2-4 класів

Тренінгове заняття

СВІТ ДИТИНСТВА У ПРОСТОРІ СВІТУ ДОРОСЛИХ,

АБО ЯК КРАЩЕ ЛЮБИТИ СВОЮ ДИТИНУ

            Мета. Сприяння набуттю батьками навичок компетентнісного батьківства і психолого-педагогічних знань з основ розвитку особистості дитини.

            Формування толерантного ставлення батьків і фахівців до дітей.

Встановлення тісних зв’язків та контактів між батьками і шкільною громадою.

Зменшення проявів жорстокого ставлення до дітей у сім’ях.

План проведення.

1.      Відкриття тренінгового заняття: привітання учасників, презентація програми, мети та завдань заняття. Ознайомлення з регламентом роботи. (2 хв.)

2.      Вправа на знайомство «Ми з дитиною разом найкраще робимо…» (15 хв.)

3.      Виступ дітей «Ми це вміємо робити найкраще!» (20 хв)

4.      Вироблення групових правил роботи. Вправа «Правила» (3 хв.)

5.      Вправа «Сходинки розуміння» (20 хв.)

6.      Вправа на активізацію «Овації» (3 хв.)

7.      Міні-лекція «Потреби дітей» (10  хв.)

8.      Підсумки семінару-тренінгу. Аналіз очікувань.Процедура прощання.

9.      Вправа на завершення «В цій кімнаті друзі всі…» (5 хв.)

СЦЕНАРІЙ-ПЛАН ТРЕНІНГОВО ЗАНЯТТЯ

            1.Вступні уваги.

            Доброго дня, шановні батьки! Ми раді вітати вас на занятті Центру педагогічної освіти для батьків, на якому поговоримо про

СВІТ ДИТИНСТВА У ПРОСТОРІ СВІТУ ДОРОСЛИХ, АБО ЯК КРАЩЕ ЛЮБИТИ СВОЮ ДИТИНУ

Наша мета. Сприяння набуттю батьками навичок компетентнісного батьківства і психолого-педагогічних знань з основ розвитку особистості дитини.

            Формування толерантного ставлення батьків і фахівців до дітей.

Встановлення тісних зв’язків та контактів між батьками і шкільною громадою.

Зменшення проявів жорстокого ставлення до дітей.

2. Вправа на знайомство «Ми з дитиною разом найкраще робимо…»

Пропоную розпочати нашу роботу зі знайомства

            Ви по черзі, називаючи своє прізвище та ім’я, продовжують речення «Ми з дитиною разом найкраще робимо…»

            3. Виступ дітей «Ми це вміємо робити найкраще!»

4. Прийняття правил роботи в групі.

Вправа «Сімейний статут» (10 хв).

Мета: сприяти згуртуванню батьків, ство­ренню доброзичливої атмосфери та комфорту під час роботи.

Обладнання: заздалегідь прикріплений на видно­му місці ватман.

Хід вправи:

Упродовж нашого заняття, обговорюючи проблеми та питання виховання дітей,  ми маємо бути єдиною великою сім'єю. А для того щоб уник­нути сімейних конфліктів, необхідно виробити й при­йняти своєрідний «Сімейний статут», який закріплю­ватиме правила поведінки та права «членів родини», а поскільки ми працюватимемо  в групах, то  я вам пропоную загальні правила роботи в групі (не більш як 10).

Орієнтовні правила:

1) бути толерантними;

2) дотримуватися регламенту;

3) «правило піднятої руки», яке означає «Прошу слова!»

4) правило двох рук (якщо хоча б одній людині в колі шумно, то вона має право підняти дві руки, що означає «Мені шумно, схаменіться!», а інші, в свою чергу, повинні теж підняти руки, при цьому припи­нивши розмови);

5) бути тут і тепер;

6) працювати в групі від початку до кінця;

7) обговорювати не людину, а проблему;

8) кожна думка має право на існування;

9) почуття гумору та доброзичливість у життя!

10) слухати і чути.

            5. Вправа «Сходинки розуміння, або Як краще любити свою дитину» (25 хв).

 Мета: актуалізувати знання батьків про психолого-педагогічні особливості взаємин батьків і дітей.

Обладнання: аркуш формату А4 із трьома нама­льованими сходинками.

Хід вправи:

 Правильного сімейного виховання, яке є міцним підмурком життєвої компе­тентності дитини.

Далі він пояснює методику роботи на другому етапі.

На другому етапі робота групи відбувається за методом «пазли». Педагог-тренер допомагає групі об'єднатися в три міні-групи (за кольорами світлофора), кожна з яких отримує свою частину тексту «Сходин­ки розуміння, або Як краще любити свою дитину» (додаток 1). Текст учасники опрацьовують упро­довж 10 хв, основні тези записують на «пазлі», який вони отримали від педагога-тренера, а потім спікери від груп повідомляють найголовніші тези всій групі і прикріплюють свій «пазл» на загальний аркуш.

Сходинки розуміння, або Як краще любити свою дитину

1.  Значення батьків у розвитку особистості ди­тини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важ­ливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про До­бро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особис­тості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологіч­ний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, лю­бить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захи­щатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнти­ром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання, її ре­акції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Пере­живання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

2.  Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає й відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо­волення ЇЇ поведінкою чи карають. У неї закладається почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доб­розичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, ста­вати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, не здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й бай­дужість батьків породжують у дитини відчуття нікчем­ності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється во­рожим. Це почуття порушує правильне уявлення ди­тини про себе, закладає основу комплексу неповноцін­ності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявляти­ме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, ша­нуванням, захопленням, виконують найменші прим­хи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки її потреби, так само, як раніше це робили батьки.

3. У психології існує таке поняття як умовна лю­бов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як на­городу тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки ці­нують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною по­ведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами комфортності, залежності від інших, надмірною пос­тупливістю. Така дитина пригнічує свою індивіду­альність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлу­атувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через пос­тійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.

Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

•  пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

•  прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і споді­вання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині до­лати перешкоди на шляху її життєвої самореалізації й розвитку.

6. Вправа на активізацію «Овації» (5 хв).

Мета: сприяти створенню атмосфери довіри та доброзичливості для конструктивної роботи.

Хід вправи: учасники сідають у коло. Тренер пропонує підвестися тим, хто вміє співати, Якщо такі учасники є, то вони встають, а інші «нагороджують» їх оваціями. Після оплесків ті, хто встав, сідають на свої місця, а тренер продовжує: «Прошу встати тих, хто...»:

• любить гратися з дітьми;

• у кого гарний настрій;

• уміє танцювати;

• допомагає здійснювати виховну роботу класу;

• Систематично відвідує батьківські збори;
• Вміє вишивати
• Вміє складати вірші
• Свій вільний час проводить не біля телевізора, а з дітьми
• Любить подорожувати

7. Міні-лекція «Потреби дітей» ( хв).

Мета: підвищення рівня поінформованості батьків з проблеми ефективного виховання і розвитку дитини.

Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку

Особливу роль у формуванні особистості ди­тини відіграє те, наскільки задоволено її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволено повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.

Розгляньмо ці потреби послідовно.

1.  Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній сти­муляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його вітальністю, життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів. Від­сутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.

Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають ма­люкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке уп­родовж життя залишається опорою для самоусвідом­лення.

2.   Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна по­треба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків забезпечує життя й безпеку дити­ни, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у ній бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше ка­жучи, це потреба бути в очах інших людей неповтор­ною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і прийма­ли в дитинстві батьки.

3.  Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небез­печний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорос­лими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.

Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися диви­тися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.

4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював її дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.

Важливо зазначити, що незадоволена в дитинс­тві потреба стає основною мотиваційною силою до­рослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає над­то болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.

Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке ото­чення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.

Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.

Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Почнемо з того, що відмовимося розглядати ди­тину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою ди­тину та все прекрасне в ній.

•   У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості в життя, їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності.

• Дитина має бути упевненою в батьківській лю­бові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і до­сягнень.

•   Формула істинного батьківського прийняття

— це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».

•  Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи на­строю.

• Виробіть для себе правило не оцінювати нега­тивно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчи­нок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлоп­чик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився з сестрою іграшками».

• У спілкуванні з дитиною бажано використовува­ти не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де по­пало», а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюк­зак лежить не на місці». Постійна мова формує образ «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні вчинки.

•  Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Біль­шість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, спри­ймаючи це як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприят­ливі умови для дитини, щоб вона сама могла домо­гтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе.

• Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реа­гуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конф­лікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко ди­тина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій си­туації дайте відчути, що більш ефективний спосіб при­вернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви пе­редаєте дитині своєю поведінкою, який приклад став­лення до людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкування з батька­ми кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

10.  Підсумки семінару Тренінгу (10 хв).

Мета: систематизувати інформацію, отриману на тренінгу учасниками, сприяти мотивації на співпра­цю в реалізації проекту у ЗНЗ.

            Усі учасники стають у коло, беруться за руки і висловлюють свої враження від співпраці та побажання на майбутнє групі й педагогу-тренеруі, починаючи зі слів «Я хочу сказати моїм друзям…»

Позитивна самооцінка — основа життєвого успіху дитини

Самооцінка, оцінка своїх можливостей і перспек­тив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи, діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: «З тебе нічого путнього не вий­де!» може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє форму­ванню комплексів (неповноцінності, переваги).

У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, зверта­ють увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, нащо вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У май­бутньому вона зможе ставити перед собою реальні за­вдання і виконувати їх.

Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де батьки байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживан­нями своєї дитини. Негативно відгукуючись про ди­тину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з ініишім, успішнішими дітьми, батьки формують негативне самосприйняття. Дитина з низь­кою самооцінкою не претендує на багато що в житті — ні в теперішньому часі, ні в майбутньому, не ста­вить перед собою високої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі, ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог, ствер­джувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини — все це результат низької самооцінки, яку люди не могли ні усвідомити, ні змінити.

Завищена самооцінка формується тоді, коли ди­тину виховують за принципом кумира сім'ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою, чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьо­му. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуації. Розраховуючи тільки на успіх, вона переживає невда­чі як життєву трагедію.

Вплив батьків на становлення особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає, що осо­бистість формується шляхом навчання та ідентифікації (ототожнення) зі значущими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики — з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто «вбирання» в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків. Ототожнючись з одним із батьків, дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, аль­труїстичною, чи, навпаки — агресивною, злою. Став­лення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усві­домлює; але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спосте­реження й моделювання поведінки батьків.

Однак не треба вважати, що дитина — це «чиста дошка», на якій під впливом соціуму «пи­шуться» характеристики особистості.

Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складають основу й індивідуальності. Базові властивості особистості, які називають темпе­раментом, обумовлюють індивідуальний спосіб реа­гування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.