Навчання й рух

  А що ми бачимо на практиці? Із дитячого садка маля переходить у школу. Розумове навантаження зна­чно збільшується, а рухове, навпаки, скорочується на 50 %. Малорухомість — обтяжна частина шкіль­ного будня.

  Особливо важко переживаєть­ся дитиною сидіння. Сидіти до­водиться в класі за партою, потім вдома за столом. До того ж, є діти, які намагаються на всіх уроках си­діти, ретельно склавши руки перед - грудьми й напружено випрямив­ши спину. Яку тяжку роботу вони виконують! Адже сидіння — ак­тивний процес, і беруть участь у ньому 250 м'язів з 600, наявних в організмі людини.

Ви, звичайно, зауважуєте, що маленькі діти не можуть просто стояти. Вони стрибають на одній ніжці, кружляють, підстрибують. Напевно, кожному доводилося чути роздратоване: Ну, постій же спокійно хоч п'ять хвилин!». А малятам усе важко, навіть стоян­ня, хоча при цьому легше функці­онувати серцю й легеням. Скіль­ки може вистояти першокласник? Саме п'ять, від сили сім хвилин, не більше. Далі наступає перена­пруження, а потім — зрив.

   День за днем накопичується й недостача руху. Двома уроками фізкультури на тиждень її, без­умовно, компенсувати не можна. Але лише деякі діти, займаються в спортивних секціях, ранкову гім­настику роблять одиниці, вели­ка ж кількість школярів звільня­ються від уроків фізичної культу­ри лікарем, а частенько й мамою: «Сьогодні на фізкультуру не ходи, у тебе нежить». Дитина вручає за­писку вчительці, а батькам не­втямки, що хворіє вона саме тому, що недостатньо рухається. Адже малорухомий спосіб життя — пря­ма дорога до гіподинамії, надзви­чайно небезпечної для дитячого організму.